Наочність — один із важливих принципів навчання, що визначає загальну спрямованість навчального процесу, впливає на його зміст, форми і методи, допомагає позбутися абстрактності у засвоєнні учнями знань.

Наочність — не самоціль. Н а ґрунті лише одних уявлень, відчуттів не можна зрозуміти суть явищ. Саме тому уроки літератури, на яких надмірно використовуються наочні посібники, не дають належного ефекту. Навпаки, часто ці уроки відзначаю ться низькою педагогічною результативністю , особливо тоді, коли не враховується специфіка предмета, вікові можливості дітей, дидактичні завдання уроку, характер пізнавальної діяльності учнів, бюджет часу, що є в розпорядженні вчителя.

Наочність у навчанні може забезпечити успіх лише тоді, коли вона диктується логікою навчального процесу, коли наочні образи на уроках розумно поєднуються з словом учителя. Між тим уроки літератури нерідко перетворюються в кіносеанси, а музичні “вставки” в урок ще часто мають розважальний характер.

Література — самостійний вид мистецтва, здатна емоційно схвилювати учнів, викликати у них роздуми про життя, людей, людські взаємовідносини.

У науковій літературі прийнято виділяти такі види наочності.

Предметна і образна наочність. Сюди ми віднесемо різні документи,

ф отокопії перш одруків, фотознімки, окремі предмети в натурі, зокрема книжки, а також картини, малюнки, ілюстрації, портрети письменників, макети, скульптурні зображення.

Словеснообразна наочність. Художня література — це мистецтво слова,

яке здатне також викликати в свідомості дитини яскраві образи. Прослуховування окремих уривків чи художніх творів стає засобом наочного навчання.У зв’язку зі створенням фотохрестоматій,  магнітофільмів відкрилися великі можливості у використанні словеснообразної наочності. На уроках слухають вірші, уривки з прози, монтажі спектаклів, радіокомпозиції, підготовлені з участю відомих акторів. Завдяки фонозаписам учні можуть почути голос М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри, А.Головка і багатьох інших письменників.

Умовно-схематична зображувальна наочність. Одним з поширених видів її є так звані літературні карти. Вони полегшують сприймання матеріалу, дають можливість чіткіше уявити ті місця, які зв’язані з життям митця.  практикується демонстрування наочних посібників — таблиць з теорії літератури, різних схем тощо.

Динамічна синтетична наочність. Сюди ми віднесемо аудіовізуальні засоби (екранно-звукові): кінофільми, телефільми. Ефективність наочності у першу чергу залежить від усвідомлення тієї мети, заради якої звертається до неї учитель, від уміння комплексно використовувати її на уроках літератури.  Кожен вид наочних посібників має свою специфіку, яка й диктує певні

особливості їх використання.

Картини й ілюстрації. До живопису вчитель-словесник може звертатися під час вивчення художніх творів, біографій письменників. Це дійовий засіб розвитку мовлення дітей. Художні картини допомагають учителеві відтворити колорит епохи, в яку жив і творив письменник, а значить, і глибше вникнути в його творчість.

Крім картин та ілюстрацій, на уроках часто використовуються портрети письменників, створені відомими художниками. Портрет — це не фото. В ньому передається духовний світ письменника, виражається ставлення художника до нього.

Технчні засоби: грамзапис,екранні посібники, кінофільми,