2.«Спустошена земля» – ключовий твір західноєвропейської поезії ХХ ст.: тема, основні мотиви, структура.

Поема "Безплідна земля" складна за формою і потребувала розшифрування і тлумачення. Фрагментарність і хаотичність форми передали хаотичність досвіду звичайної людини. Цій же меті слугували вкраплення в англійський текст фраз різними мовами (німецька, французька, санскрит та ін.), які ускладнили логічні зв´язки у тексті та підтексті поеми. Художня своєрідність поеми - насамперед у множинності значень кожного образу, кожного слова. Сюжет розгортався принаймні у двох площинах: сцени сучасного наклався на видіння минулого, і це утворило ілюзію нерухомості часу.

У "Безплідній землі" повною мірою виявилося прагнення символізму поеми. Насиченість символами, здебільшого незрозумілими, змусила поета додати до твору коментарі, що за обсягом дорівнювали половині художнього тексту писав для інтелектуальної еліти.

"Безплідна земля" складалася з п´яти не зв´язаних між собою частин. У поемі співіснують різні історичні часи, реальне переплелося з фантастичним, а дійсне - з уявним.

Розповідь у творі йде від імені людини, не обмеженої ні часом, ні простором, і при цьому багатоликої: це і віщун Тіресій з давньогрецької міфології й одночасно лицар з легенди про святий Грааль, він же Фердінанд з "Бурі" Шекспіра і водночас фінікійський моряк Флебас. Ліричний герой перебував і в Лондоні, і в Парижі часів Бодлера. Та головна постать "Безплідної землі", за свідченням Еліота, - це сліпий оракул, "адже те, що він бачить, - суть поеми".

    Паунд не заглиблювався в інтелектуальний задум “Спустошеної землі”  – він захопився музикою вірша й відкидав усе, що, на його думку, цю музику порушувало. Тому логічні зв’язки у тексті й підтексті поеми ще більш змістилися, ускладнилися, а подекуди й зникли.

3.Міфологічний підтекст поеми.

       Індійський міф про бога грому  став сюжетом п’ятої частини “Спустошеної  землі”.

       У поемі “Безплідна земля” Еліот поетично реалізує календарний ритуал “смерть-відродження”, як правило, через міфологеми, які генетично походять від ритуалем. Насамперед проаналізуємо епізод ворожби, який містить важливу для декодування підтексту ритуалему. Мадам Созостріс, ворожка з грецько-єгипетським ім’ям, розповідає невидимому герою його долю по картах Таро. Карта героя – загиблий у морі фінікійський моряк Флебас – “the drowned PhoenicianSailor”. Смерть у воді – це міфологема “смерті-відродження”. Вона репродукується у тексті під впливом тієї частини “Золотої гілки", де проаналізовано календарні ритуали, пов’язані з циклічним умиранням та народженням поганських богів. Серед них – міф про смертного бога Адоніса, який для греків був символом вічної циклічності природи. Згідно з олександрійським культом Адоніса, його статую кидали в море. Цей ритуал символізував повернення бога в царство мертвих, навесні він знову повертався на землю, що в язичників асоціювалося із родючістю землі та достатком у родині.

Старі міфи в тлумаченні художника жили повнокровним життям. Середньовічна легенда про Грааль переплелася з міфами Давньої Греції, Єгипту, Індії. До поеми введено літературні мотиви з "Бурі" Шекспіра, "Божественної комедії" Данте. Із цього хитросплетіння Еліот створив власний міф - про хаос сучасного життя, брутальність і безплідність цивілізації, духовну деградацію людини, загибель культури і крах гуманізму.

У поемі звернено увагу на мотив смерті. Сучасна цивілізація приречена на смерть і зникнення, як і всі цивілізації минулого. Цей мотив пронизив усю поему; з´явився біблійний образ спустошеної землі, що виникла на місці колишніх міст, - образ рівнини кісток.

Дві домінанти виділилися в апокаліптичному міфі Еліота - по-перше, безплідна, спустошена земля як символ природи та людського духу і, по-друге, колективний пошук шляхів відродження.

Безплідна земля, згідно з одним із міфів, - це володіння скаліченого та немічного Короля-Рибалки, які приречені на безпліддя доти, доки не відшукається мужній рицар (антипод Пруфрока, котрий замовчує питання буття), готовий запитувати про суть знаків, що їх йому демонструватимуть.

"Безплідна земля" - передусім спроба пережити пороки, віднайдені на схрещенні цитат та сучасності, спроба вогнем та залізом поетичного Слова випалити виразки занепаду, спроба змусити вмерти гріховне. Зруйнувати пропаще буття, аби на його згарищі пізнати новий шлях - шлях, що веде до трансцендентного, Водночас Еліот усвідомив й те, що омріяне прозріння не можливе без вичерпання до денця досвіду пізнання марноти та тліну "безплідної землі". Поет немовби воскресив притчу про блудного сина, який врятувався, пройшовши крізь гріхопадіння, і втілив цю ідею у проханні про воду (спасіння) посеред каміння (позв´язуваного із пекельною пустелею "безплідної землі", однак не чужого і для біблійних смислових обертонів).

4.Функції алюзій в поемі.

    Алюзію ми трактуємо як “неявне посилання на інший  літературний твір або ж твір мистецтва, історичну подію, сучасних  діячів тощо” [Leppihalme, 1997, с.  6] у будь-якій формі  – в тому  числі, у формі цитати. Дехто з дослідників (наприклад Ж. Жанетт)  протиставляють алюзію й цитату як поняття з однієї парадигми [див. Genette, 1997, с. 2]. Очевидно, в контексті перекладознавства

цитату й алюзію доречно протиставляти лише за ознакою  явності/неявності посилання і власне цитатою уважати тільки  немодифіковану цитату із чітким зазначенням джерела. Якщо ж  цитата неявна і до того ж модифікована, то таку цитату в  перекладознавчому ракурсі  – і особливо в контексті перекладу

інтертекстуальної іронії  – доцільно розглядати не як  власне  цитату, а як засіб для створення алюзії  – неявного посилання на  інший твір, що виконує конкретну функцію.

    Р. Леппігальме розрізняє такі функції алюзій: підказка інтерпретації на макро-рівні; пародія та іронія; вживання алюзій для характеристики персонажа; алюзії як показники міжособистісних стосунків у художній літературі [див. Leppihalme, 1997, с. 37].

 Жіночі образи Т. Еліота становлять Дидона, Клеопатра, Єва, Гертруда, Офелія тощо. буд. Всі ці жінки так чи інакше були соблазнены, віддані, піддані насильству й у остаточному підсумку зазнали повного катастрофа своїх надій, загинули чи духовно, чи фізично. Колективний портрет створюється Т. З. Элиотом з допомогою алюзій, джерела яких частково вказуються їм у коментар до поемі. Так, перший рядок цієї частини поеми - " The Chair she sat in, like a burnished throne "  - буквально повторює вірш із описи розкішного ковчега Клеопатри з " Антонія і Клеопатри " У. Шекспіра " The barge she sat in, like a burnished throne "  . Будуар безіменною элиотовской героїні нагадує ще й покої Дидоны у Вергілія, і чарівну кімнату Белинды з " Викрадення локона " А. Поупа.