Головна » Файли » Інші дисципліни » Зарубіжна література

Художні світи романів М.А. Булгакова «Біла гвардія» і «Майстер і Маргарита»
[ Викачати з сервера (59.2 Kb) ] 11.07.2015, 09:40

1.Творча історія роману «Біла гвардія». Проблема жанру. Взаємопроникнення історичного і сімейного начал.

Перша публікація — в журналі «Росія», 1925 рік, № 4,5 — перші 13 розділів. № 6 не вийшов, оскільки журнал припинив своє існування. Повністю роман опублікований 1927 (перший том) — 1929 (другий том: заново виправлені автором 12-20 розділи) року видавництвом Concorde у Парижі. Вдова письменника, О. С. Булгакова, використовуючи текст журналу «Росія», невидані коректури третьої частини і паризьке видання, підготувала роман для видання «Булгаков М. Обрана проза. — Москва: ІХЛ, 1966 рік».

У 1989 роман вперше опубліковано в текстологічно вивіреній редакції (у виданні: Булгаков М. А. Избранные произведения: В 2-х т. — К. : Днипро, 1989). Готуючи це видання роману М.Булгакова, київський текстолог Лідія Яновська у співпраці з редактором видавництва «Дніпро» Юлією Мороз вперше відновила авторські українізми в тексті твору (в попередніх публікаціях з вини редакторів подавалися в перекрученому вигляді)[1].

Після закінчення Громадянської війни Булгаков опублікував художній нарис «Київ-місто», присвячений долі його рідного міста.

"Біла гвардія" - багато в чому автобіографічний роман, заснований на особистих враженнях письменника про Київ кінця 1918 - початку 1919 року.

 

2.Основні теми і проблеми твору: народ і інтелігенція, революція і громадянська війна.

По думці самого письменника, “Біла гвардія” — “це завзяте зображення російської інтелігенції як шару нашій країні...”, “зображення интеллигентско-дворянской сім'ї, кинутою у роки громадянської війни до табору білої гвардії”. Тут розповідається про дуже складному часу, коли неможливо було одразу в усьому розібратися, все зрозуміти, примирити лише у собі суперечливі відчуття провини і думки. У цьому вся романі закарбувалися ще охоловши, жагучі згадки Києві під час Громадянської війни.

Булгаков написав не історичний роман, а соціально-психологічне полотно з виходом у філософську проблематику: що є Батьківщину, Бог, людина, життя, подвиг, добро, істина. За драматичною кульмінацією треба розвиток дії, дуже важливе для сюжету в цілому: чи оправляться герої від потрясіння; чи збережеться Будинок на Алексеевском спуску?

 

 

 

3.Трагічна доля головних героїв.

 Доля цих людей дуже трагічна. Коли читаєш перші сторінки роману, здається, що маєш справу із сімейною хронікою Турбіних.

От вертається в рідне місто після довгої й важкої служби старший брат, Олексій Васильович Турбін, військлікар; сестра його, Олена Василівна, повінчалася з капітаном Сергієм Івановичем Тальбергом… Жити б так жити. Але, як передвістя страшних нещасть прийдешніх, умирає мама. «Мама, світла королева, де ж ти?» Разом з маминою смертю йде в минуле й те мирне й покійне життя, у якій стіни їх затишного маленького будиночка в саду, над крутою горою, не захльостували бури війн і революцій. У великими, бурхливими пожежами й стікаючою кров’ю світі сім’я Турбіних з’являється маленьким острівцем тепла й затишку, відносного спокою. Адже вони з дитинства звикли до того, що їхній будинок – їхня міцність, книги, годинники й саардамский тесля зовсім безсмертні.

Революція й Громадянська війна вихром увірвалися в їхнє життя, порушили мирний її плин. Опам’ятавшись у кімнаті в його Юлії, що врятувала, Олексій з відрадою побачить бік стародавнього фортепьяно, портрети, край еполета в рамі. «Боже, яка старовина!.. Еполети його прикували. Було мирне світло сальної свічки в шандалі. Був світ, і от світ убитий. Не вернуться роки».

Але, болісно переживаючи зникнення цього світу, Турбіни розуміють, що колесо історії вже не зупиниш, що, як би гірко не було це усвідомлювати, пересидіти революцію в будинку, закрившись на клямку, не можна. Не можна, ні за яких умов не можна втратити совість і честь, як це трапилося з їхнім нижнім сусідом Василем Лисовичем. Тим самим, котрий в 1918 році став раптом Васілісой, щоб уникнути невідомих і небажаних наслідків. Турбіни і їхні давні друзі-офіцери (та й милий, неспритний кузен з Житомира – Ларіосик) ніколи не стали б, як Васіліса, закрившись уночі в будинку, уважати гроші. Навпроти, що ні день – то в них гості, вино ллється рікою. І не бояться вони в застіллі встати й випити зі слізьми в очах за здоров’я царя-панотця, запекти «Боже, царя зберігай…». Ніколи не втрачають вони своїх життєвих принципів, ні на хвилину не сумніваються: а чи не краще було б перейти на сторону революції? Вони нехтують людей, які готові міняти погляди на життя настільки ж часто, як часто міняється в місті влада. Чоловік Олени («Лени ясної», що так любить Шервиньський), Сергій Іванович Тальберг, не прижився в сім’ї Турбіних. Він чужий для них, людина, при першій зручній можливості ганебно втекла з міста. Як пацюк з потопаючого корабля. Недарма Миколка зауважує, що Тальберг дуже схожий на пацюка.

Життя людей честі завжди набагато важче життя людей безчесних. Всі Турбіни думають так само, як Николка, зовсім ще юний, сімнадцятилітній, котрий вірить, «що слова честі не повинен порушувати жодна людина, тому що інакше не можна буде жити на світі». І це небагато старомодне лицарство є останньою підпіркою їхньої віри.

 

4.Поетика твору: епіграфи та їх зв'язок із проблематикою роману. Сни та їх ідейно-художні функції.

Персональна оповідь у романі іноді втілюється у форму невласне прямого діалогу, що виступає як "завершальне кільце у тому ланцюзі перетворень, яким піддаються різні конструктивні елементи твору, що зазнають впливу точки зору персонажа". Булгаков використовує рідкісну форму побудови діалогу - діалог з опущеними репліками.

У домінуючу в булгаківському романі персональну оповідь багаторазово втручається інший оповідач, що оперує якщо не всевіданням, то в усякому разі іншим знанням, більш "високим", ніж те, яким оперує оповідач-посередник.

У романі виділяються дві провідні стилістичні лінії: одна – сти-лістично-піднесена, пов'язана з оповідачем, що знаходиться над світом зображених героїв і подій; інша - стилістично-нейтральна, часом навіть дещо "знижена", що йде в основному в руслі персональної оповіді. Обидві лінії безпосередньо пов'язані з епіграфами, більш того – вихо-дять із них. Експресивні нюанси епіграфів обумовлюють домінуючий на тій або іншій ділянці роману тон оповіді. Епіграф з "Апокаліпсиса святого Іоанна Богослова" обумовлює високу тональність викладу, епі-граф із "Капітанської дочки" - нейтральну і знижено-розмовну. Епіграф із "Капітанської дочки" не тільки символічно висвітлює зображені в романі Булгакова події, але й ставить їх у паралель із подібними ж подіями в "Капітанській дочці". Епіграф з "Апокаліпсиса" актуалізує тему високого - відповідальності перед Богом за діла свої. Епіграфи "Білої гвардії" виділяють, акцентують лейтмотиви сюжету.

Із піднесеним біблійним тоном узгоджується в романі тон оповідача, що відтворює другий сон Олексія Турбіна - величну картину-панораму Міста, яким воно було в мирний і щасливий для Турбіних час. Таку ж епічно-урочисту тональність містять сегменти роману, які Н.О.Кожевникова3 кваліфікує як "фрагменти орнаментально-сказової оповіді". Той же тон - в емоційно насичених твердженнях-узагальненнях оповідача, близького до всевідання.

Стилістично-піднесеною тональністю характеризується і пейзаж у "Білій гвардії". Пейзаж у цьому романі майже завжди символічний. Він не тільки лірично зображує дії, але й символічно передвіщає певні події. Пейзаж у "Білій гвардії" нерідко ніби підкреслює емоційний контраст між природою і непорядними людськими діями. Цей контраст умисне посилено у фіналі роману, де пейзаж носить не тільки символічний, але й філософсько-ліричний характер.

Позиція оповідача, що знаходиться над зображеним світом, вияв-ляється в афористичних висловленнях, які в узагальненій, згущеній формі подають життєвий і психологічний досвід оповідача. 

 

 

5.Образи Дома і Міста.

Приречені на поразку, опинившись у трагічній ситуації, герої Булгакова зберігають почуття власної гідності і стремління відбудувати звичайне людське життя у своєму рідному Місті.

І це звичайне добре життя тим більше до себе вабить, чим разючішим є його контраст зі світом, у якому панує ненависть. Ця ненависть начебто розлита в повітрі Міста. Вона визначає ставлення до подій, об’єднує і роз’єднує людей. Головний об’єкт ненависті для пістрявої публіки, що заполонила у ті страшні часи Місто, – більшовики. Не менше роздратування і підозри було і у ставленні міських обивателів до селянської України, яку вони зовсім не знали, проте, не знаючи, ненавиділи всією душею. Натомість мужиків поглинало почуття ненависті до офіцерів та німців. «О, много, много скопилось в мужицких сердцах, горящих неутолимой злобой»,- пише автор.

Найстрашніше те, що ця розлита по всьому Місту ненависть, серед якої немає місця розуму і здоровому глузду, заразлива і смертельно небезпечна як чума. Взаємне роздратування передається від людини до людини, множиться, набирає критичної маси, перетворюючись на вибухонебезпечну силу, руйнівна могутність якої безкрайня. Зло породжує тільки зло. Ненависть - руйнівна і безплідна. Вона несе кров, відчай, смерть. Спасіння – у любові та добрі. Тільки в них – надія та відродження.

Весь роман сповнений поетикою символів. Світ розметаний буревієм небаченої сили та занурений у туман вселенського хаосу. Але в самому центрі розкаламученого стихією простору, посеред «страшной страны Украины», мов величний острів смислу і краси, стоїть одна-єдина твердиня любові і надії -  Місто (Город).

Простір у Булгакова вимірюється не тільки, та й не стільки географічними мірками, скільки соціально-психологічними, історичними параметрами. У цьому сенсі Город – центр романічного всесвіту. Остання надія для скитальців рідною країною, рідне гніздо і для самого автора, і для його героїв, «мать городов русских» - це різні іпостасі прекрасного величного образу, визначеного Майстром урочисто та багатозначно - Город.

Чому ж усе-таки не Київ, не місто з малої літери, а саме Город? Чи не тому, що, читаючи твір, гостро відчуваєш: реальна історична подія, яка має цілком визначені соціально-часові параметри, у Булгакова представлена, як вселенська загальнолюдська драма, трагічний поєдинок розуму і добра зі сліпою стихією ненависті та зла. Місце ж дії трагедії – це і цілком конкретний історичний, географічний і культурний центр України – Київ, але разом з тим і щось значно більше: своєрідний символ людської цивілізації, матеріальне втілення, віками творимої духовної культури, цивілізованого духовного буття – одним словом «Город».

У системі символічних образів роману «Біла гвардія» - дім Турбіних – явище не менш значуще, ніж Город. Цьому образу «Дому», як першооснові буття (який ми дозволимо собі теж виписати з великої літери – С.С.) автор приділяє стільки ж уваги, як і Городу. Мабуть, тому, що Дім – це теж Місто, своєрідна внутрішня інтимна частинка його життя.

Мирне, привітне, родинне вогнище, яке уперто і стійко оберігає своє тепло в люті часи, Дім захищається від суворих невгамовних буревіїв, що шматують тіло Міста, і погрожують йому самому, захищається своїми кремовими шторами та любов’ю від навколишнього світу: брудного, кривавого і безглуздого.

Город і Дім вистоять під цим страшним натиском. Будинки живуть довше, ніж люди. Ще довше, віками, живуть вулиці, живуть і тоді, коли вже щезли з них колишні будівлі і з’явились нові, і тоді, коли змінилася їхня назва. Місто ж – вічне. А особливо, коли це місто - оспіваний Михайлом Булгаковим Город з великої літери – Київ.

 

6.Лейтмотивна структура твору: мотиви снігу і завірюхи, спокою – хаосу, реального і примарного.

Неприйняття Булгаковим методів революційного насильства з метою створення суспільства соціальної гармонії, засудження братовбивчої війни виражено вобразах пророчого сну Олексія Турбіна, в якому йому є вахмістр Жилін, загиблий в 1916 році разом з ескадроном белградських гусар, і розповідає про райських кущах, в яких він опинився , і про події Громадянської війни, що розгорнулися на Перекопі, тобто свідомо після описуваних подій і не можуть бути відомими Турбіну. (У цьому ж сні, до речі сказати, Турбіну є і полковник Най-Турс, з яким він не був знайомий.) У цьому оповіданні постає образ раю, в якому Бог заздалегідь відвів місце і для захисників Криму, і для більшовиків. У відповідь на здивування Жиліна з приводу місця в раю для більшовиків, які не вірять в Бога, сам Бог відповідає, що для нього червоні і білі «однакові - на полі брані убієнні». Не може не звернути на себе увагу подібність цієї позиції Булгакова з поглядами М. Волошина, відображеними у вірші «Громадянська війна», написаному ще в 1919 році. 

 

7.Система образів:

А) Герої честі – родина Турбіних, «полковник с траурными глазами» Фелікс Най-Турс, Мишлаевський, Карась, Студзинський;

Роман М. А. Булгакова «Біла гвардія» присвячений подіям Громадянської війни. «Великий був рік і страшний по Різдві Христовому 1918, від початку ж революції другий…» - так починається роман, у якому розповідається про долю сім’ї Турбиних. Вони живуть у Києві, на Алексеевском спуску. Молодь - Олексій, Олена, Николка - залишилися без батьків. Але в них є Будинок, що містить не просто речі - кахельна піч, годинник, що грають гавот, ліжка із блискучими шишечками, лампа під абажуром, - а лад життя, традиції, включенность у загальнонаціональне буття

Будинок Турбиних був зведений не на піску, а на «камені віри» у Росію, православ’я, царя, культуру. І от Будинок і революція стали ворогами. Революція вступила в конфлікт зі старим Будинком, щоб залишити дітей без віри, без даху, без культури й знедолити. Як поведуться Турбіни, Мишлаевский, Таль^-берг, Шервинский, Лариосик - усі, хто причетний до Будинку на Алексеевском спуску? Над Містом нависла серйозна небезпека. (Булгаков не називає його Києвом, він - модель всієї країни й дзеркало розколу.) Десь далеко, за Дніпром, Москва, а в ній - більшовики. Україна оголосила незалежність, проголосивши гетьмана, у зв’язку із чим загострилися націоналістичні настрої, і рядові українці відразу «розучилися говорити російською мовою, а гетьман заборонив формування добровільної армії з російських офіцерів». Петлюра зіграв на мужицьких інстинктах власності й самостийности й пішов війною на Київ (стихія, що протистоїть культурі). Російське офіцерство виявилося відданим Головним командуванням Росії, що присягали на вірність імператорові. У Місто стікається різнорідна шушваль, що втекла від більшовиків, і вносить у нього розпуста: відкрилися крамниці, паштетні, ресторани, нічні кубла. І в цьому крикливому, судорожному світі розвертається драма

Б)«Штабные мерзавцы» – головнокомандуючий Бєлоруков, гетьман, Тальберг;

Тальберг - білий офіцер. Закінчив університет і військову академію. “Це ж краще, що повинне було бути в Росії”. Так, “повинне було...” Але “двухслойниеглаза”, “щуряча пробіжка”, коли несе він ноги від Петлюри, залишаючи дружину і її братів. “Чортова кук ла, позбавлена найменшого поняття про честь!” - от що таке цей Тальберг. Білі юнкера Булгакова - це звичайні молодики з певного класового середовища, що терпить катастрофу зі своїми дворянсько-офіцерськими “ідеалами”.

Тільки Тальберг в гонитві за успіхом і славою втратив найцінніше у житті - друзів, любов, Батьківщину. Турбіни ж таки змогли зберегти свій будинок, зберегти життєві цінності, а головне - честь, зуміли встояти у вирі подій, що охопили Росію. 

 

8.Творча історія створення «Майстра і Маргарити». Проблема жанру: роман – міф (Гаспаров), меніпея (Приходько) та інші.

Роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита" дуже складний в композиційному плані. У його сюжеті паралельно існують два світи: світ, в якому жили Понтій Пілат і Иешуа Га-Ноцри, і сучасна Булгакову Москва двадцято-тридцятих років XX століття. Із складною композицією пов'язана .і непроста, розгалужена система персонажів, велике число двійників, паралелей і антитез. До складу роману "Майстер і Маргарита" входять два оповідання (про долю Майстра і про Понтій Пілатові), які знаходяться в складних стосунках протиставлення, але в той же час і об'єднані загальною ідеєю. 
Роман про Понтій Пілатові займає менше текстового простору, чим роман про долю Майстра, але він відіграє важливу смислову роль, оскільки містить глибокий філософський підтекст. Він складається з чотирьох глав, які як би "розсипані" в тексті оповідання про Майстра і Маргарити. Перша глава - "Понтій Пілат" - це розповідь Воланда, яку вислуховують Іван Бездомний і Берліоз. Друга глава - "Страта" -'представлена як сон Івана Бездомного. Третя і четверта глави -- "Як прокуратор намагався врятувати Іуду з Кириафа" і "Поховання" -- вводяться в роман як відновлені Воландом рукописи Майстри, яких читає Маргарита. Слід зазначити, що роман про Пілата вводиться в оповідання за допомогою персонажів, що входять в систему образів головного роману, внаслідок цього глави про Понтій Пілатові стають частиною роману про Майстра і Маргарити.  Глави, що оповідають про прокуратора, різко відрізняються по стилю від глав, що описують Москву. Стиль вставного оповідання відрізняється однорідністю, скупістю мірної, карбованої прози, що переходить, наприклад, в главі "Страта", у високий стиль трагедії : "Ти не всемогутній бог. Ти чорний бог. Проклинаю тебе, бог розбійників, їх покровитель і душа"!  Роман про Майстра присвячений сучасній авторові Москві, її мешканцям і їх устоям. Це оповідання містить в собі як гротескні сцени, так і сцени лірико-драматичного і фантасмагоричного характеру, що обумовлює різноманітність стилів оповідання. Він містить і низьку лексику ("Якщо ти, сволота, ще раз дозволиш собі вплутатися в розмову.".), і поетичну, особливо в епізодах, присвячених Майстрові, де мова оповідання рясніє повторами і метафорами ("тривожні жовті квіти"). 

 

 

 

9.Особливості композиції: багатоплановість, «роман у романі».

Композиція роману настільки ж оригінальна, як і жанр - роман у романі. Один про долю Майстра, іншої про Понтій Пілаті. З одного боку, вони протипоставлені один одному, з іншого боку - як би утворять єдине ціле. Цей роман у романі збирає в себе глобальні проблеми й протиріччя. Майстри хвилюють ті ж проблеми, що й Понтія Пілата. Наприкінці роману, можна помітити, як Москва з'єднується з Ершалайм; тобто один роман сполучається з іншим і переходять в одну сюжетну лінію

Дія роману, які розділені майже двома тисячами років, гармоніюють між собою, а зв'язує їхня боротьба зі злом, пошук істини творчість. І все-таки основним героєм роману є любов. Любов - от що зачаровує читача. Взагалі, тема любові є самою улюбленою для письменника. На думку автор, усе щастя, що випало в житті людині, виходить їхньої любові. Любов піднімає людини над миром, осягає духовне. Таке почуття в Майстра й Маргарити. Саме тому автор вніс ці імена в заголовок. Маргарита повністю віддається любові, і заради порятунку Майстра, продає свою душу дияволові, беручи на себе величезний гріх. Але все-таки автор робить її самою позитивною героїнею роману й сам встає на неї сторону

На прикладі Маргарити Булгаков показав, що кожна людина повинен робити свій особистий вибір, не просячи допомоги у вищих сил, не чекати милостей від життя, людина сам повинен робити свою долю

У романі присутні три сюжетні лінії: філософська - Иешуа й Понтій Пілат, любовна - Майстер і Маргарита, містична й сатирична - Воланд, вся його звита й москвичі. Ці лінії тісно зв'язані між собою образом Воланда. Він вільно себе почуває й у біблійному й у сучасному письменникові часу

Зав'язкою роману є сцена на Патріарших ставках, де відбувається суперечка Берліоза й Івана Бездомного з незнайомцем про існування Бога. На питання Воланда про те, "хто ж управляє життям людської й всім взагалі розпорядком на землі", якщо Бога ні, Іван Бездомний відповідає: "Сама людина й управляє".

Автор розкриває відносність людського знання й у той же час затверджує відповідальність людини за свою долю. Що є правдою автор оповідає в біблійних главах, які є центром вромане.

Хід сучасного життя полягає в оповіданні Майстра про Понтій Пілаті

Ще однією особливістю цього добутку є те, що він автобиографичен. В образі Майстра ми довідаємося самого Булгакова, а в образі Маргарити - його улюблену жінку, його дружину Олену Сергіївну

Напевно, тому ми сприймаємо героїв реальними особистостями. Ми співчуваємо їм, переживаємо, ставимо себе на їхнє місце. Читач начебто переміщається по художнім сходам добутку, удосконалюючись разом сгероями.

Сюжетні лінії завершуються, з'єднуючись в одній крапці - Ввечности.

Така своєрідна композиція роману робить його цікавим для читача, а головне - безсмертним добутком. 

Категорія: Зарубіжна література | Додав: StudentSun
Переглядів: 1424 | Завантажень: 15 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]