Головна » Файли » Інші дисципліни » Зарубіжна література

Федір Достоєвський "Злочин і кара"
[ Викачати з сервера (17.9Kb) ] 23.12.2011, 12:51

Достоєвський

«Злочин і Кара»

Рік написання: 1866р.

Жанр: роман


Опис роману

Бідний район Петербургу 60-х рр. XIX ст. що прилягає до Сінної площі. Літній вечір. Колишній студент Родіон Романович Расколинков покідає свої комірку на горищі і відносить заставу старій Олені Іванівні, яку й готується вбити забравши цінну річ. На зворотному шляху він заходить до «розливочной» де знайомиться з Мармеладовим (втратив місце чиновника). Той розповідає як убогість і пияцтво чоловіка штовхнуло його дружину відправити свою дочку Соню для заробітку на панелі.

Наступного ранку, Раскольников отримує листа від матері, де вона описує всі біди, які перенесла його молодша сестра – Дуня в будинку розпусного поміщика Свидригайла. Він дізнається про швидкий приїзд матері і сестри до Петербурга у зв’язку з одруженням сестри. Її кавалер, будує шлюб не на коханні, а на бідності і залежності нареченої. Мати сподівається, що Лужин матеріально допоможе її синові, закінчити університет. Роздумуючи про жертви, які приносять заради близьких Соня й Дуня, Раскольников з більшою впевненістю збирається вбити стару й злу «блоху» - Олену Іванівну. Адже завдяки її грошам від незаслужених страждань не захищені дівчата та юнаки. Проте огида до кривавого насильства знов піднімається в душі героя після побаченого ним сну-спогаду про дитинство: серце хлопчика розривається від побаченого, як забивали шкапу.

І все ж Раскольников вбиває не тільки стару, а й її добру і лагідну сестру Лисавету, яка несподівано повернулася до квартири. Дивом, він зникає непомітним, ховає цінні речі навіть не глянувши на них.

Незабаром Раскольников виявляє з жахом між собою і людьми, певне відчуження. Пізніше він дізнається, що підозрюється у вбивстві маляр Миколка, простий сільський хлопець. Болісно реагуючи на розмови оточуючих, він і викликає на себе підозру.

Коли Лужин прийшов з візитом до Раскольникова, вони сваряться і ця сварка закінчується розривом.

Блукаючи Петербургом, він страждає від своєї відчуженості зі світом і вже готовий визнати свою вину перед влдаою. І ось бачить розчавлену людину під каретою. Це був, Мармеладов. Із співчуття, Раскольников на останні гроші викликає лікаря і все витрачає на хворого. Родіон знайомиться з Катериною Іванівною та Сонею, яка була в яскравому вбранні повії. Завдяки добрій справі, він відчув певну спільність з людьми. Проте коли до квартири приїжджає сестра його з матір’ю, він їх проганяє. Раскольников знову стає самотнім.

Турботу про рідних бере на себе Разумихін, він відразу закохується в Дуню. Але Лужин ставить вибір: або він, або брат.

Щоб дізнатися про долю закладених речей у вбитої, а насправді розсіяти підозри деяких знайомих, Родіон напрошується на зустріч з Порфирієм Петровичем, слідчим у справі про вбиту бабусю-лихварку. Останній згадує про опубліковану нещодавно статтю «Про злочин», пропонуючи авторові роз’яснити свою теорію про «два розряди людей». Він говорить, що «нижчі люди» лише матеріал для відтворення собі подібних, саме воно потребує створення морального закону і зобов’язані бути слухняними. «Вищі люди» мають іншу природу, володіючи дарами «нового слова» вони руйнують сьогодення в ім’я кращого, якщо знадобиться навіть переступити через встановлені для «нижчих людей» більшості етичних норм, н-д, пролити чужу кров. Розумний і проникливий Порфирій розгадує в героєві ідеологічного вбивцю, який претендує на роль Наполеона. Проте у слідчого немає доказів проти Родіона і він відпускає хлопця, в надії, що він сам прийде й в усьому зізнається.

За Дунею услід приїхав і Свидригайло,я кий мабуть винен у смерті своєї дружини. Він знайомиться з Раскольниковим і зауважує, що вони з ним «одного поля ягоди».

Під час обіду в дешевому номері, куди Лужин поселив Дуню з матір’ю, Лужин говорить, що Раскольников ніби віддав гроші, зібрані матір’ю на навчання, Соні за послуги. Мама і сестра переконуються в чистоті й благородстві хлопця і співчувають долі Соні. А Лужин йде з ганьбою і шукає ще способи щоб спаплюжити образ Раскольникова в очах матері й сестри.

Останнім часом, Раскольников відчувши самотність приходить до Соні. Соня ж не самотня. Вона принесла в жертву себе заради інших (голодних брата і сестри), а не інших заради себе. Любов і співчуття до близьких, віра в милосердя Бога, ніколи не покидали її. Вона читає Родіону рядки з Євангеліє про воскресіння Христом Лазаря, сподіваючись на диво і в своєму житті. Раскольников же не переконує Соню захопитися «наполеонівським задумом» про владу на усім «мурашником».

Замучений страхом і викриттям, Раскольников знову приходить до Порфирія, ніби турбуючись про власну заставу. Начебто відверта розмова про психологію злочинців викриває героя, але рятує його несподіване для всіх зізнання Миколи маляра. У кімнаті Мармеладових влаштовані поминки по чоловіку і батькові, під час яких Катерина Іванівна в припадку хворобливої самолюбності ображає господиню квартири. Та велить їй з дітьми виїхати негайно. Раптом входить Лужин, що проживає в тому ж будинку і звинувачує Соню в крадіжці. «Провина» дівчини доведена, адже асигнацію в 100 руб. Знаходять в кишені фартуха. Тепер в очах оточуючих вона ще й злодійка. Але знаходиться свідок, який бачив, що Соні Лужин сам непомітно поклав папірець. Лужин йде осоромленим. А Роскольников пояснює усім вчинок Лужина, той хоче повернути кохану Дуню.

Родіон і Соня йдуть до її квартири і він там зізнається, що вбив стару і Лисавету. Соня жаліє його за муки на які він себе прирік і пропонує спокутувати свою вину добровільним зізнанням і каторгою.

Тим часом, Катерина Іванівна опинилась на вулиці з дітьми, в неї почалася кровотеча і вона вмирає відмовившись від послуг священика. Присутній тут Свидригайлов обіцяє сплатити похорони і забезпечити дітей і Соню.

У себе дома Роскольников знаходить Порфирія, який пропонує йому признатися у вбивстві. Але він хоче переступити моральність. Перед ним приклад Свидригайлова. Їхня зустріч відкриває Раскольнику очі, адже його життя порожнє й обтяжливе для нього самого.

Взаємність Дуні остання надія Свидригайлова щоб повернутися до джерела буття. Переконавшись в її нелюбові до нього, він через кілька годин застрелюється.

Тим часом Роскольников гнаний відсутністю «повітря» , прощається з рідними і Сонею. Він все ще переконаний у вірності «теорії» і повний презирства до себе. Однак, за наполяганням Соні він цілує землю на якій згрішив. У поліцейській конторі він дізнається про самогубство Свидригайлова і в усьому зізнається.

Роскольников опиняється на Сибірі, на каторзі. Мати померла від горя, Дуня вийшла заміж за Разуміхіна. Соня поселилися біля Раскольникова і відвідує його, терпляче зносить його похмурість і байдужість. Кошмар відчуження продовжується. Каторжани ненавидять його, як безбожника. А до Соні відносяться з любов’ю. Потрапивши в тюремний госпіталь, Родіон бачить сон, що нагадує картину з апокаліпсису. Він розуміє, що гордість розуму веде до ворожнечі й загибелі, а спокійне серце до єдності любові й повноти життя. У ньому прокидається нескінчена любов до Соні. На порозі до нового життя він бере в руки Євангеліє.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: StudentSun | Теги: читацький щоденник, злочи і кара, Твір, Достоєвський
Переглядів: 2344 | Завантажень: 164 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]