Головна » Файли » Інші дисципліни » Зарубіжна література

Альфонс Доде "Тартарен Тарасконський"
[ Викачати з сервера (25.2Kb) ] 23.12.2011, 12:45

Альфонс Доде

«Тартарен Тарасконський»

Жанр: сатиричина трилогія                                                                                                                                    Рік написання:1872 рік

Цитати:

« Мое первое посещение Тартарена из Тараскона я запомнил на всю жизнь; с тех пор прошло лет двенадцать-пятнадцать, а я все так ясно вижу, словно это было вчера. Бесстрашный Тартарен жил тогда при въезде в город, в третьем доме налево по Авиньонской дороге. Хорошенькая тарасконская вилла, впереди садик, сзади балкон, ослепительно белые стены, зеленые ставни, а у калитки — целый выводок маленьких савояров, играющих в классы или дремлющих на самом солнцепеке, подставив под голову ящик для чистки обуви. Снаружи дом ничего особенного собою не представлял»


«Я не стану рассказывать вам о том, как билось у тарасконца сердце во время приготовлений к свиданию, с какой лихорадочной тщательностью он подстригал, помадил и опрыскивал духами свою жесткую бороду, бороду охотника за фуражками, и с какой предусмотрительностью рассовал он на всякий случай по карманам два-три револьвера и кастет с железными шипами».


«На пороге появилась негритянка; она молча провела гостей узким внутренним двором в прохладную комнатку, где их ожидала дама, полулежавшая на низком диване… На первый взгляд она показалась тарасконцу меньше ростом и полнее мавританки в омнибусе… Да уж это она ли? Сомнение молнией прорезало мозг Тартарена, но тотчас погасло.

Все было обворожительно у этой женщины: и голые ножки, и пухлые пальчики, унизанные перстнями, и розовые щеки, и стройный стан, а под корсажем из золотой парчи и под разводами пестрого платья проступали округлые, соблазнительные очертания тела, цветущего, но уже начинающего полнеть… Во рту у нее дымился янтарный мундштук и окутывал ее облаком белого дыма»


«Доблестный муж нанял в самом сердце арабского города хорошенький домик в местном вкусе, с внутренним двором, банановыми деревьями, прохладными галереями и фонтанами. Там он и жил, вдали от городского шума, вместе со своей мавританкой, сам с головы до ног превратившись в мавра, посасывая с утра до вечера кальян и объедаясь вареньем с мускусом.

Разлегшись на диване прямо против Тартарена, Байя под гитару мурлыкала нечто монотонное или же, чтобы развлечь своего повелителя, исполняла танец живота, держа в руке зеркальце, любуясь своими белыми зубками, кривляясь и ломаясь.

Так как дама не знала ни слова по-французски, а Тартарен — ни слова по-арабски, то разговор у них часто иссякал, — словоохотливому тарасконцу это было в наказание за болтливость, которою он грешил в аптеке у Безюке и в оружейном магазине у Костекальда.

Но даже и в этом наказании таилась особая прелесть: то было некое сладостное оцепенение, выражавшееся в том, что Тартарен за целый день не говорил ни слова и только слушал бульканье кальяна, треньканье гитары да тихий плеск фонтана на выложенном мозаикой дворике.

Кальян, баня и любовь заполняли всю его жизнь.»




186* року країною керує Наполеон ІІІ, і всі хто може, процвітають. У маленькому містечку Тараскон, що на півдні Франції, живе великий мисливець Тартарен, де ростуть баобаби та інші екзотичні дерева. Пристрасть до полювання поділяють всі жителі Тартарена і хоча звірів вже немає в лісах, але всі озброюються «до зубів» і йдуть на полювання, де стріляють по кашкетах на радість місцевим шапкарям.

Як мисливець за кашкетами Тартарен не має собі рівних, його поважають і вибрали своїм ватажком. І лише «дві різні натури» не дають йому розвернутися. Володіючи душею Дон Кіхота, Тартарен начитавшись романів Густава Емара та Фенімора Купера, рветься на подвиги, але коротконоге тіло Санчо Панса перешкоджає здійсненню великих подвигів. Тому він живе в Тарасконі. Але, одного разу він все-таки не поїхав до Шанхаю. Думка про цю можливість настільки приголомшує героя, що він довго розповідає виключно про Шанхай і про небезпеку для життя яка там чекає і від цього, усім здається,що він там уже побував. Адже по суті, немає різниці, чи він там побував, головне красиво і захоплююче розповісти.

Через деякий час Тартарен здійснює подвиг – він приборкує таласького лева зі звіринцю приїжджого зоопарку. Лев, сидячи в клітці й грізно гарчить на героя, але той стоїть як скеля. Глядачі тільки охають і захоплюються Тартареном. Потім пішли чутки, що він збирається їхати до Африки полювати на левів.

Але час іде, а він все не їде. Міські дітлахи співають несмішливі пісні, які ставлять під сумнів хоробрість Тартарена. І бідний «герой» вирушає в небезпечну путь.

Настав день від’їзду, всі виходять на вулиці щоб подивитись на героя, який вирушає в країну левів. У алжирському костюмі Тартарен сміливо йде за своїм багажем, який складається з багатьох скринь, мішків і різних пристосувань для полювання.

Першого грудня, безстрашний Тартарен прибуває до марсельського порту і вантажить свої речі на корабель «Зуав», який пливе до Алжиру.

Під час плавання, коли всі п’ють, грають в карти і гуляють, Тартарен у себе в каюті страждає на морську хворобу. Коли корабель приплив оберегів Алжиру, Тартарен знайомиться з чорногорським князем, який рекомендує себе знавцем місцевих звичаїв і арабської мови. Поки він оглядається, на палубу підіймаються негри-носії. Тартарен їх сприймає, як корсарів і кидається на них з кинджалом. Капітан Барбасу пояснює герою його помилку.

Зійшовши на берег, Тартарен відчуває розчарування. Замість казкового міста він бачить прості будинки, бруківку, кав’ярні, військових і дам легкої поведінки. Йому здається, що ніби він і не виїжджав із Франції. Стомлений переїздом, Тартарен йде до готелю падає на ліжко і засинає.

На наступний день герой прокидається з наміром, відправитись на полювання. Насилу пройшовши через усе місто заставлене візками й верблюдами на вулиці. Він виходить за місто де зустрічає мисливців. Але на жаль,їх сумки набиті тільки зайцями, а про левів ніхто й не чув. До темряви Тартарен ходить по пустелі, яка заросла травою. Вночі «великий мисливець» перемагає страх, і щоб виманити лева – мекає, прикинувшись козеням. І тут же поруч, виникає силует звіра. Тартарен стріляє, і почувши глухий рев, він чекає на левицю, але та не з’являється.

Поки Тартарен встановлює намет, вже почало світати. З першими променями сонця він встав і побачив, що вбив осла. До Тартарена поспішає господиня вбитого, і той розплачується працею за свій вчинок.

Перша невдача не бентежить героя. Але незабаром він забуває про будь-яких звірів, бо закохується в берберійку. Цілими днями він нишпорить по місту, намагаючись розшукати свою прекрасну незнайомку. Йому нічого про неї не відомо, крім запаху туфель і кольору очей.

Несподівано, йому на допомогу приходить провидіння в образі чорногорського князя Григорія, за якого наш герой сплачує борг за програні партії в карти. Князь відшукує мавританку Тартарена. Дівчину звуть Байя, вона не говорить по-французьки і її охороняє лютий брат, якого необхідно задобрити придбавши багато трубок. Тартарен придбав багато ящиків трубок і його пускають до своєї закоханої. Правда вона трохи товста і низька ростом ніж в уяві. Але це вона.

Тартарен знімає будинок і живе там зі своєю коханою. «Кальян, баня и любовь заполняли всю его жизнь» - ось таке він вів життя після знайомства з своєю коханою.

Одного разу проїжджаючи повз кав’ярню, він бачить капітана Барбасу. Поговоривши один з одним, Барбасу висловлює припущення, що берберійка добре розмовляє французькою. І радить йому триматися подалі від чорногорських князів. З отриманого від капітана шматка газети Тартарен читає, що «Нам пишут из Тараскона

Весь город в тревоге. Истребитель львов Тартарен, выехавший охотиться на крупных африканских хищников из семейства кошачьих, в течение нескольких месяцев не подает о себе вестей… Что же случилось с нашим доблестным соотечественником?.. Кто знал эту горячую голову, этого смельчака, этого неутомимого искателя приключений, тот не может без волнения задавать себе этот вопрос… Поглотил ли его, как и многих других, песок пустыни? Или же его растерзало своими смертоносными клыками одно из тех атласских чудовищ, шкуры которых он обещал принести в дар муниципалитету?.. Мучительная неизвестность! Однако негры-купцы, приехавшие на Бокерскую ярмарку, уверяют, что в пустыне им повстречался европеец, приметы которого сходятся с приметами Тартарена, и что европеец этот направлялся в Тимбукту… Да хранит господь нашего Тартарена!». І тут він розуміє, що дуже довго засидівся і встає з криками: «На львов! На львов!» — бросился в пыльный чулан, где покоились походная палатка, аптечка, консервы, ящик с оружием, и вытащил их на двор».

Він зібрався і поїхав на південь полювати на левів. Зупинившись в одному селі, він нарешті зіштовхується з левом – старою, хворою твариною, яка тримала в зубах миску для милостинь. Охоплений праведним гнівом, тартарен хоче звільнити гордого звіра. Але тут з’являються негри з кийками. Але тут з’являється князь Григорій виручає тарасконця з колотнечі.

На наступний день, Тартарен у супроводі князя полюють на левів. До свого багажу, їм доводить купити верблюда. Він їде все далі на південь, але левів немає. У кожному селищі на честь нього відбуваються святкування. Нарешті Тартарен влаштовує засідку в олеандровому гаю, а щоб лев випадково не порвав гаманця, віддав його на зберігання князю. Вранці у таборі його чекав тільки верблюд. Князь зник з його гаманцем. Тартарен стоїть враженим. Але тут вискакую лев, кілька пострілів і лев лежить. Але це був той лев, який збирав пожертви.

Починається судовий розгляд. Тартарен знайомиться ще з однією стороною Алжиру – зі світом суддівських і підозрілих «стряпчих», які проводять свої махінації у крамницях. Нікчемний винищувач левів був засуджений до сплати штрафу, і для цього він повинен був розпродати свій багаж. Після сплати штрафу, у Тартарена залишається тільки шкура лева та верблюд. Добре спакувавши її, він надсилає це все до Тараскона. Коли він пробує продати верблюда, але його ніхто не купляє.

Тартарен пішки вирушає до Алжиру, верблюд віддано йде за ним. Чим ближче підходить до міста, тим швидше він хоче позбутися від верблюда. І вже недалеко від Алжиру він від нього заховався.

У місті він йде до будиночку своєї красуні, але його там очікує сюрприз. Він бачить там Барбаросу, а поруч з ним Байя. Вони виспівували щось по французькому.

Барбароса повідомляє його, що князь сів до в’язниці через шахрайства. Тому грошей Тартарен собі не поверне. Але, добрий Барбароса погоджується підвезти Тартарена на своєму кораблі. Піднявшись на палубу, Тартарен бачить як за ними пливе його відданий дромадер. Вони беруть його на борт.

Висадившись в Марселі, тартарен йде на вокзал і сідає до потягу. Виглянувши в вікно він бачить верблюда який біжить за потягом. Тартарен бачить, що він повертається з соромом. Адже без єдиного су…, та ще й з верблюдом.

Тільки-но Тартарен виходить з потягу і одразу він чує крики: «Слава Тартарену – винищувачу левів». Причина всього цього – шкура лева настільки вдало відіслана Тартареном на батьківщину. Героя підбадьорюють, плескали, по спині. До нього прийшов і дромадер. Він гордо крокує додому і вже по дорозі розповідає про свої незвичайні пригоди.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: StudentSun | Теги: зімст, Твір, А.Доде, тартарен Тарасконський
Переглядів: 1281 | Завантажень: 108 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]